
Чоловік та його дружина будують свою мрію — оселю з затишним садом, дорогими пожитками та родинними вечорами, проведеними за читанням із дітьми. Але тільки високий паркан нагадує їм, що їхній райський куточок знаходиться поруч із концтабором, де чоловік працює комендантом.
У цьому ідилічному домі все здається ідеальним: красиві квіти в саду, затишні кімнати, наповнені радістю та сміхом дітей. Проте, за межами їхнього двору, за високим парканом, існує інший світ — світ страждань, болю та відчаю. Концтабір, де чоловік виконує свої обов’язки коменданта, є постійним нагадуванням про сувору реальність, яка контрастує з їхнім спокійним та щасливим життям.
Дружина часто замислюється над тим, чи так уже ідеальне їхнє життя, як здається на перший погляд. Вона бачить, як її чоловік щодня вирушає на роботу, але його обличчя стає суворим і неприступним, коли він перетинає межу паркану. Вона розуміє, що його робота вимагає від нього жорстокості та безжальності, але вона намагається не думати про це, зосереджуючись на своїй сім’ї та домашніх обов’язках.
Діти, ще не зрозумівши всього того, що відбувається за межами їхнього дому, радісно грають у саду, насолоджуючись кожним моментом свого безтурботного життя. Вони не знають, що їхній батько щодня має справу з людьми, які живуть у жахливих умовах, і що його робота включає в себе прийняття важких і часто жорстоких рішень.
Але, незважаючи на всю цю реальність, чоловік та дружина продовжують будувати свою оселю мрії, сподіваючись, що їхнє життя залишиться таким самим спокійним та щасливим, як і раніше. Вони вірять, що високий паркан зможе захистити їх від усіх негараздів, що відбуваються за його межами, і що їхній райський куточок залишиться недоторканим.
Так, у цьому контрасті між ідилічним домом та суворою реальністю концтабору, чоловік та його дружина продовжують жити своєю мрією, намагаючись не думати про те, що відбувається за межами їхнього саду. Вони вірять, що їхнє життя може бути щасливим, незважаючи на всі труднощі та випробування, з якими вони стикаються кожного дня.