Я досі тут

У 1971 році військова диктатура в Бразилії досягає свого апогею. Сім’я Пайва — Рубенс, Юніс та їхні п’ятеро дітей — мешкає у будинку на березі моря в Ріо, який завжди відкритий для всіх своїх друзів. Це місце, де завжди панує радість і веселощі, де можна почути сміх дітей та бачити щасливі обличчя гостей. Рубенс та Юніс завжди раді прийняти кожного, хто завітає до їхнього дому, і завжди намагаються створити атмосферу, в якій кожен відчуває себе як удома.

Одного разу, коли життя сім’ї Пайва текло своєю чергою, Рубенса раптово забирають на допит. Ця подія стає поворотним моментом для всієї родини. Рубенс не повертається додому, і це викликає хвилю тривоги та нерозуміння серед його близьких. Юніс та діти не можуть зрозуміти, що сталося, і починають шукати відповіді. Вони звертаються до друзів та знайомих, намагаючись дізнатися хоч щось про долю Рубенса, але всі їхні спроби виявляються марними.

Військова диктатура в Бразилії в ті часи була жорстокою та безкомпромісною. Люди зникали безвісти, а їхні сім’ї залишалися у невідомості. Сім’я Пайва не виключення. Вони продовжують жити у своєму будинку на березі моря, але життя вже ніколи не буде таким, як раніше. Відсутність Рубенса створює велику порожнечу, яку неможливо заповнити. Юніс та діти намагаються зберегти спогади про нього, але це дуже важко.

Попри все, сім’я Пайва не втрачає надії. Вони продовжують жити, намагаючись зберегти тепло та радість, які завжди були притаманні їхньому дому. Вони підтримують один одного у важкі часи і вірять, що колись усе зміниться до кращого. Хоча Рубенс не повернеться, його дух завжди залишається з ними, нагадуючи про важливість сім’ї та дружби.

Таким чином, історія сім’ї Пайва є свідченням тих темних часів, коли військова диктатура в Бразилії розділяла сім’ї та руйнувала життя людей. Але вона також демонструє силу людського духу та здатність людей зберігати надію та любов, незважаючи на всі випробування.

• драма
• Історичний